Творчество наших прихожан

Стефанида (Каменец-Подольский – Микашевичи)

СОН

Хочу я ниньки вам всім розказати,

Як приснилась мені моя люба і найдорожчая мати…

Заходить у хату і стала в порозі,

А я хочу крикнуть, а чую – не взмозі.

Набралася сили й прыйшла я до неї,

І так пригорнулась до мами своьї.

І тихо шэпочу: «Заходь, мамцю, в хату,

Ось бачыш, живемо зовсім небогато».

Скоренько я скатерть на стіл застелила,

Борщику всипала, чаю налила.

Сама не даю їй ні з’їсти, ні пити,

Бо хочуся з нею так наговорити!

«Мамусю рідненька, Ти в гости прийшла,

Чому ж Ти татуся з собов не взяла?

Чому Ви до мене у гості не йдете?

Коли ж Вы з собою мене заберете?..

Скучаю за Вами, за Вашов любов’ю,

За ніжністю Вашою, за добротою,

За щедрістю, бідністю нашою,

Зате сміхом щасливим!!!

Мамусю, я хочу зустрітись з татусиком милим…».

Всміхнулася мама так ніжно, з любов’ю.

Я знов пригорнулась: «Чекай, я з Тобою!».

Нагладила руки їй, націлувала…

Тоді вона тихо, з любов’ю, сказала:

«Я погостила, дитыно, прощай.

Своїх ти дітей і внучат доглядай,

Бо я вже іду від тебе назад… У могилу».

И закрилися двері в сиру, темну домовину,

Із жалю як крикну: «Мамусю, чекай!..».

Проснулась, а горло здушила пекуча печаль,

Подушка вся мокра, бо в сльозах була,

Бо це ж приходила матуся моя.

Бо це з усіма таки бувае,

Хто ні бацька, ні мамы, ні рідных немае.